Молодь Закарпаття пізнавала скарбниці Сходу

Травневі вихідні перетворилися на такі собі міні-канікули. Чи не всі хочуть відпочити і провести їх максимум з користю. Кожен обирає відпочинок на свій смак: хтось їде за місто, комусь до вподоби відпочинок на природі, а хтось просто сидить вдома і займається улюбленою справою. Та, учасники Ужгородського та Мукачівського молодіжних братств розпланували вихідні заздалегідь. Було вирішено здійснити паломницьку поїздку під назвою “Захід пізнає Схід” по священним місцям Східної України. Організував подорож голова Ужгородського молодіжного братства, ієрей Віктор Палош. А сама поїздка відбулась завдяки преосвященнішому Феодору, єпископу Мукачівському і Ужгородському, а також благодійника Володимира Володимировича Чубірка, директора Закарпатської філії ТОВ "Калина", який забезпечив пальне. Поїздка мала й соціальний характер. Сюди були залучені діти-інваліди з реабілітаційного центру «Дорога життя» та діти-сироти з благодійної організації «Нова сім'я».

Намічений шлях неблизький, отож попрацювати було над чим. І охочих відвідати культурні святині виявилось чимало. Всі з нетерпінням чекали час від'їзду. І, ось, нарешті. Долаючи шлях з Ужгорода до столиці, нам дуже хотілось потрапити в спокійне, і водночас прекрасне місце. Ним виявився такий собі райський куточок.

Сад рослин

Першою нашою зупинкою був ботанічний сад при Іонінському монастирі м. Києва. Зразу при вході привернув нашу увагу невеликий фонтанчик. Проходячись доріжками саду, милували око квітучі магнолія, сакура, бузок, які й стали його справжньою візитівкою. Під куполом у штучному тропічному кліматі ростуть ананаси, лайми та мирти. Поруч з ними - різні види велетенських кактусів та агави. Найбільше зацікавлення (зокрема у дівчат) викликали квіти орхідеї.

Острівець миру та спокою

Однією з перлин Києва вважається саме Свято-Троїцький Іонінський монастир. Пагорб, на якому він розміщений, розкриває вид на розлив Дніпра та краєвиди Сіверщини. За розповідями одного з монахів, існує повір'я, що тут бував перший просвітитель Русі апостол Андрій Первозванний. А названий монастир за іменем свого засновника архімандрита Іона. Старовинна церква, яка й зараз є діючою, була споруджена ще в одинадцятому столітті князем Всеволодом Ярославовичем. Вся місцевина була ніби просякнута духом історичної минувшини. Особливо загадковою видалась нам Зверинецька гора. Про те, що вона має свої таємниці нам також розповіли місцеві священнослужителі. То бачили тут велетенські стовпи вогню, то великий розлив води.

Одне з семи чудес України

Справжньою колискою нашої історії вважається Києво-Печерська лавра, де і писалися літописи, “Києво-Печерський патерик”. Основою нашого шляху були
печери ближня та дальня, де містяться мощі святих. Саме тут ми мали унікальну нагоду зустрітися з Предстоятелем Української Православної Церкви Блаженнішим Митрополитом Володимиром, за участі якого й була проведена нарада з представниками українських братств православної молоді. Цікавим було закінчення першого дня подорожі. У Троїцькій церкві Іонівського монастиря на нас чекала зустріч з молоддю інших братств. Тут кожен мав можливість отримати у священиків відповіді на будь-які питання.

Місто-обитель великих людей

Наступною за планом зупинкою має бути місто, з яким пов’язані чи не найбільше визначних постатей. Зокрема це батьківщина Г.С.Сковороди, Олени Пчілки, М.П. Драгоманова, Панаса Мирного... Дуже тепло нас тут зустріли члени місцевого братства, які і провели екскурсію. Перше, що нам показали — це Спасо-Преображенський Мгарський монастир. Братчики розповіли, що за легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали 13 ст. Пізніше, за кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи був збудований кам’яний Спасо-Преображенський собор на місці деревяної церкви. Про справді священне місце свідчить і той факт, що тут любив усамітнюватися Афанасій Лубенський (Царгородський патріарх, який пізніше був проголошений святим). Справжнім архітектурним дивом виявився Хресто-Воздвиженський собор, якому вже понад три століття. Участь у його зведенні брали провідні майстри України. Незвичайною є його хрестоподібна форма. Детальну історію Полтавської битви ми мали нагоду не тільки почути, а й побувати на місці, де вона проходила більше 300 років тому.На полі Полтавської битви зосереджено багато пам’ятних споруд, які несуть історію Полтавщини та всієї України. Це і ряд пам’ятників, Братська могила загиблих російських воїнів, Сампсоніївська церква,Спаська церква, Хресто-Воздвиженський монастир.Полтава славиться багатством визначних місць. Та, на жаль, через брак часу ми не змогли їх відвідати. Дорога далека, а перед нами ще так багато незвіданого.

Перлини Слобожанщини

Майже “пробігом” у Харкові нам вдалося відвідати Свято-Благовіщенський кафедральний собор, який належить до найдавніших пам'яток міста та країни. Відразу привертає погляд велетенська та гарна споруда, яка є окрасою не тільки архітектурного, а й великою мірою духовного життя православного народу.

Священні гори степів

Для морального відпочинку та духовного збагачення, на мою думку, кращого місця як Свято-Успенська Святогорська Лавра і не знайти. Це мініострівець, де життя так і проходить спокійно, розмірено. Тут людина ніби знаходиться в невидимій оболонці, яка захищає її від зовнішніх негараздів. Це православний монастир, розташований на високому крейдяному правому березі Сіверського Донця. Екскурсію по всім будівлям лаври з цікавими розповідями здійснив для нас один із послушників. За його розповідями, лавра має надзвичайно багату історію. Як дізнались пізніше крім наземних будівель Лавра має крейдяні печери, в яких знаходили свою обитель ті, що хотіли повністю віддати
себе молитві, Богу. Ще з давніх часів цей монастир був пристанищем знедолених. Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь. Ще здавна тут переховувалися від іконоборців шанувальники святих ікон, а пізніше благочестиві християни намагалися тут врятуватися від монголо-татарських навал, майже століття монастир був форпостом на кордоні з татарським степом та католицькою Польщею. Саме сюди у ті часи переселялася братія із захопленої унією Почаївської Лаври. Центральними спорудами Лаври Успенський собор та Покровська церква з дзвіницею. Цікаво, що після Першої Світової війни Лавру хотіли перетворити на комплекс відпочинку, а Успенський собор — на кінотеатр. І до нині зберігся на вершині гори поруч з монастирем пам’ятник революціонеру Артему, зведений більшовиками.

Лавра є не тільки тим місцем, де можна знайти духовне пристанище. До інших чудес свою частку вносять і рідкісні, незвичайні пташки, які перебувають у монастирському пташиннику. Заодно ми мали нагоду скуштувати “монастирської каші”, проживаючи в келіях для паломників.

На могилі пешої нареченої О.С.Пушкіна

Завітавши до Свято-Воскресенського Троїцького жіночого монастиря у місті Корець, що на Рівненщині, відчули якесь незвичайне тепло і благодать. Мабуть через те, що якраз в соборі відправлялася служба Божа. А самий храм був наповнений в цей час світлом та запахом запалених воскових свічок. Здавалось, що вся навколишня природа зараз оповита
співом літургії. Тут навіть бджоли мають свій храм. У самому центрі монастирської пасіки стояв невеликий вулик у вигляді церкви. Прогулюючись по території монастиря ми зупинились біля могили з портретом вродливої жінки і написом: “Анна Алексеевна Андро, урожденная Оленина”. Хто вона? Невже та сама Анна Андро, чий образ неодноразово надихав О.С.Пушкіна на написання поетичних рядків… За свого життя вона зробила багато благодійних внесків у Корецький жіночий монастир, у свій час взяла під свою опіку підпорядкований йому притулок для дівчаток-сиріт.

Церква, збудована руками семінаристів

Завершальною і не менш значимою була зупинка ще в одній (третій) Лаврі — Почаївській, що на Тернопільщині. Про неї наслухалась дуже багато, а от приїхала тільки зараз. Спочатку здалось, що ми потрапили в якесь маленьке містечко: повсюди велися ремонтні роботи, гуділи станки, стукали молотки, їздили машини... Особливо нагадувало поліс ярмарки та різні магазини. Та думка змінилася, тільки-но потрапивши в невеличкий та, доволі милий, храм. Один із семінаристів розповідав, що його звели самі хлопці, що навчалися при монастирі, а їхню справу зараз підхопили теперішні учні.

От уже час повертатися додому. За вікном автобуса пропливають красиві пейзажі Здавалося, така довга подорож мала б нас виснажити. Але, чомусь ми не відчували втоми. Ми відпочили, духовно очистившись. Невтомно ділимось враженнями про свою паломницьку поїздку. В голові все ще пропливають образи умиротворених облич священнослужителів, лунає в голові хоровий спів літургії. За вікном уже стемніло, а на душі чомусь так світло і радісно...

Ольга Білей,

учасниця УжМБ