Найактивніша
молодь
підкорила
найвищу вершину України
Члени Ужгородського
молодіжного
братства імені святого Алексія Карпаторуського здійснили похід на
Говерлу.
Шестеро братчиків (Ганна Стинич, Наталія Стинич, Анна Семенюк, Євгенія
Кіш,
Василій Солонина та Марія Семенюк) підкорили найвищу вершину України
(висота Говерли 2061м.).
Вставати
довелося рано: перед братчиками стояла далека дорога. Вирішили йти
повністю
пішком: і на «таксі» зекономили, і суглоби неабияк
розім'яли.
Декілька
годин виснажливої ходьби — і ми вже біля підніжжя Говерли.
Підйом також
нелегкий, але ми впевенено і вперто наближаємось до своєї мети. З погодою дуже пощастило:
дощик цього дня нас
не турбував, а сонечко час від часу ховалося за білі пухнасті хмарки.
Постійно
не вистачало питної води: по дорозі на Говерлу джерел не так багато, а
пити ой,
як хочеться. У дядька Кирила на полонині зробили запаси
«еліксиру життя» і
відправились далі. Дорогою зустріли багато «друзів по
маршруту»: чехів,
поляків, ну, звичайно, й українців. Трохи навіть позаздрили тим, хто
вже
спускався з вершини. Але у нас ще все попереду! Найкращі враження нас
чекали на
верху.
З
веселими жартами піднімаємось далі. Наближення до мети дається нелегко,
але
величезне бажання побачити чудові краєвиди і все-таки підкорити найвищу
вершину
країни нас не покидає і впевнено штовхає вперед. По дорозі встигаємо
трохи
пофотографуватись. Фотографії на фоні Карпат — неабияке
задоволення. Дивишся —
і не віриш, що ти так близько до тієї краси.
Вже
ближче до вершини нам трапилось гірське джерело. Це неабияке щастя
— зустріти
гірське джерельце тоді, коли спрага просто вчепилась за горло. Вода там
дуже
холодна! Просто льодяна! Руки затерпають, поки нап'єшся. Робимо
невеликі запаси
води (так, щоб вистачило до вершини), утамовуємо спрагу і
насолоджуємось смаком
холоднющої гірської водички:
коли ще
буде можливість напитись кришталево чистої джерельної води з
карпатських гір?
З
кожним кроком наближаємось до своєї мети: вершина вже не за горами:
(Першими піднялись Василій Солонина і Євгенія
Кіш, а Анна Семенюк, як завжди, пасла задніх:)
Коли
ступиш своїми ногами на саму вершину найвищої гори України, почуття
просто
переповнюють організм: хочеться чи то танцювати, чи то співати, чи то
кричати
на повні груди... Оглянувши незрівнянно красиві краєвиди, насолодившись
чистесеньким і прохолодним гірським повітрям, ми вирішили підкріпитись
бутербродами. А потім була фотосесія!..
...Спускатись було
легше, але не менш небезпечніше: кам'яні
брили і стрімкі спуски грають роль настирливих перешкод на нашому
шляху.
Спустились з Говерли ми набагато швидще, ніж піднялись на неї: внизу
нас уже
чекали смачні шашлички. Ми відпочили, підкріпились шашликами, картоплею
і
салом, посиділи біля вогнища і незчулися, як стемніло. А нас ще чекала
дорога,
довжиною цілих 9 кілометрів... І цей відрізок дороги, здається, був
найважчим:
дуже хотілося спати і страшенно боліли ноги.
...У
загальному за цей день ми пройшли 32 кілометри. Коментарі, як
говориться, тут
зайві. Втома, звичайно, була, але позитивні враження і незабутні
відчуття нас
просто преповнювали!
P.
S.: на вершині ми залишили напис
на камені. Думаю, через деякий час
буде
приємно побачити свої імена, написані на камені на найвищій вершині
України
(якщо їх не змиє дощик:)).
Прес-служба УжМБ